Ну Ти і втяв, Спасителю наш любий,
Перетворивши воду на вино,
У першому ж, в людському тілі, чуді,
Що всупереч прадавніх настанов.
Це якось важко, Господи, збагнути...
Я про опріснок, Пасху і Закон,
Де навіть і на хліб квасний наклав табу Ти,
А тут одразу... Марочне вино…
Такі ось міркування призабуті
На Літургії Слова спали знов…
Прийшовши з храму ось, прийшлось "хильнути",
Бо змерз там, як у Дугласі давно…
Протверезившись за якусь годину,
Згадав про "латку, Кров, нові міхи"…
Збагнувши все це – сів за писанину
Про незбагненні Господа шляхи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636504
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.01.2016
автор: lionet