Стікає росами, трава зеленокоса,
Сонце п"є цілющу святую благодать,
Надихає неймовірна шовкова краса,
Що хочеться від щастя голосно кричать.
Вітерець, хлібне море хвилями колиса,
Кожну стеблинку немов би перебира,
Він то куйовдить, то чеше коси неспроста,
Чи дозріли жита, може стригти пора?
Коли спраглий РА наповнить свої тілеса
Й зійде роса ,пострижуть їх женці в жнива,
А над травами, сталь забринить стоголоса,
Під лезом, заплаче соком трава жива.
Зап"янять нас сінокоси й скотиться сльоза,
Не зупинити Хроноса...Час ожива...
В молитві руки здіймаються у небеса,
Миру та любові прагне душа, співа.
Природа весною раз за разом воскреса,
Така її доля могутня, чарівна...
Я вірю, що стануться і з нами чудеса,
Кохання накриє нас з тобою сповна.
*****
Ра в давньоєгипетській релігії — бог Сонця, творець світу. Його зображували людиною, що замість звичайної голови мала голову яструба. Його основні символи — сонячне коло та обеліск. Іноді його зображали у вигляді барана.
На картинке
Сунна — норвежская Богиня Солнца, также известная как Соль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636499
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 17.01.2016
автор: Макієвська Наталія Є.