Коли павутинками плакав вітер,
Сонце блукало по краю карнизу.
Набридло йому складати із літер
Не оду, не п'єсу, а короткі репризи.
Знову прогулює лекції з драми -
Вони ніколи не вчили любити;
Не вчили описувати сни кольорами,
і склеїти наново серце розбите.
І взявши свою золотаву торбину,
у край, де живе його тітка Весна
Побігло раненько по блискучій стежині,
Щоб дістати собі голубого сукна -
Покроїти й зшити небо із нього.
І зав'язавши вузлики вміло,
Чекатиме завжди чомусь смутного
Свого брата Місяця - уже вечоріло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636265
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 16.01.2016
автор: Настя Терник