Україна моя,
Моя рідна земля у сльозах:
Йде на сході війна,
Йде війна – не АТО, не гроза…
І до Бога луна
В кожній хаті молитва у нас,
Щоб скінчилась війна,
Щоби скорше проснувся Донбас…
То не попіл упав
На голубчине сиве крило –
То за сином журба
Побілила матусі чоло.
Зник і блиск у очах –
То сльоза його змила навік…
Сірий батько… мовчав…
Ніби враз онімів чоловік…
Україна в вогні,
Та не хоче свободу втрачать,
І героїв-синів,
На колінах виходить стрічать,
І сивіє Дніпро,
Бо Вкраїна ховає дітей,
Бо російське «добро»
Україну до прірви веде…
Та ні вбить, ні зламать
Непохитний козацький наш дух…
Хай лютує зима –
Не злякає й вона відчайдух…
Україна жива,
Україна приречена жить,
А російська «братва»
Із Донбасу в тайгу побіжить!
14.01.2016.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636181
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 16.01.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)