Люби мене, до забуття люби,
малюй мене собі в своїй уяві...
В мені коханку-жінку розбуди,
розніж, як сонце ніжить квіти на світанні...
Цілунками доводь до божевілля,
примушуй плакати вуста від насолоди...
Примушуй танути мене в твоїх обіймах,
і щедро віддавать і наготу, і вроду ...
Наповни тим хмільним солодким медом,
мов келих, всі відвертії бажання...
А я взахлин, без сорому, із тебе
до краплі вип'ю мед твого кохання...
Люби мене, бажай мене, кохай,
немов в останнє, мов не буде інших ночей...
Малюй мене, пиши мене, читай!
Я знаю, ти цього так само хочеш!
Мене цілунками до себе зарифмуй,
ввіршуй мене в улюблений сонет!
Немов Петрарка, песть в мені Лауру,
мов Музу зажадай, яку жадає пристрасно поет.
©dniprovska
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635993
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2016
автор: Наталя Дніпровська