Минуле піснею говорить з вічністю.
Її мелодія в душі луна.
Пророча тАЇна лякає звичністю.
Аж доки скроні запорошить сивина.
І ось у посмішці сховавши істину,
Слова, що все мине і без жалю,
Промовить пристрасно людина з вірою.
Й махне на обрії у слід життю.
Чи серця вистачить здолати відстань цю?
! Чи стане розуму впізнати путь?!
Пройти співаючи дуетом з вічністю,
Знайти й очистити призначень суть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635927
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.01.2016
автор: ABIV