Моя золота, ні на кого не схожа.
Вдягнулись у срібло літа немалі.
Така ти привітна, як днина погожа,
А я розгубив всі слова чарівні.
Роки відбирали потроху у мене
Сонети і оди, що були тобі.
Здавалось, здавалось ще трохи й буденне
Закриє уже моїх спогадів слід.
Минає, пливе, все далеко позаду,
Лиш ти поряд, юносте світла моя,
Із Всесвітом я чарівну серенаду
Для тебе візьму в пісняра-солов’я.
Верни мене, час, у пору світанкову,
Заради кохання всіх див не жалій
І я не віддам свою милу нікому,
Закохану пісню із сонячних мрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635915
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2016
автор: Шостацька Людмила