пробач.
я мотаю клубочки нервів твоїх.
я плету з них пряжу -
на видих-вдих.
візерунки нагадують плетиво вен,
коли їх роздирає скальпель.
ми не можемо вжитись на цій землі -
але точимо ляси по скайпу.
я ладна писати оди, плести обереги, щоб якось ущух твій біль.
але не готова зварити борщ і боюсь весіль.
пробач, я не мала зустрітись тобі на шляху така.
- а просто
тоді
була
мов ця пряжа
м*яка.-
а просто тоді під ноги стелився жасмин.
незаймана дівчинка.
(й хто тобі мовив "займи"?)
я шепчу собі мантру "помри", я сама немов мантра стала, мов звук чи скрик.
тільки руки свої забери від мене,
і муки свої,
і слова свої забери.
забери і себе від мене до когось, піди з некоханою святістю під вінець.
я не хочу знати, що можуть ось так любити -
смертельно, тортурно, марно.
та ще й мене.
я з пряжі плету шкарпетки і светри.
ми в ролі вжились.
але:
якщо ти ще когось покохаєш -
мені стане дуже зле.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635885
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2016
автор: Долька Полину