Опинившись в обіймах лози,
Яка нестерпно стискає шипами шкіру,
В’язні пом’якшують біль слізьми,
Які в’яло вбивають душевну силу.
Прокинувшись на квітковому ліжку,
Яке палає серед кипучої лави,
Не бачать за спиною своєю доріжку,
Що рятує від полум’яної облави.
Відкривши очі на гострому лезі катани,
Що прагне обірвати щасливе життя,
Лякаються обрати маленькі капкани,
Які їм залишають змогу вороття.
Зісковзнувши зі звичного шляху,
Який відомий їм десятки років,
Ніяк не позбавляються страху,
Лиш вперто уникають зльотів.
Ґрати для них як ворота до раю,
Замкнені їхніми ж ключами жаху.
Перетворившись на панічну зграю,
В’язні тремтять, як трава на вітру.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635759
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.01.2016
автор: Володар змій