Горять сніги в агонії останній,
Летять у небо парові димки.
Вони танцюють па свої останні
У пасадоблі пізньої весни.
Поля нарешті з легкістю здихнули,
Безсилий лід обвуглився і згас.
Земля вологу радо проковтнула,
Бо їй від смутку прокидатись час.
Ласкаве сонце їй допомагає
Звільнитись від зимових снів-оков.
Прозорі душі небеса приймають –
Сніги злітають, щоб упасти знов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635537
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 13.01.2016
автор: Лана Мащенко