кожен тягне крило лебедине.
обличчя - обвітрені та чужі.
струнким рядочком шикуються спини
на трояндовій, лютій межі
між пеклом і - пеклом, заштореним флером естетики.
кожен, звичайно, хоче тільки сюди.
та кожному груди стискають сталеві корсети
спокуси й біди.
а там, за межею, - ріка розбурхана,
там хвилі, крейсер і льодохід.
і ті, хто вже просто не в змозі рухатись,
кидаються на лід.
інші сто тисяч хитають головами,
та яке їм діло до чужих розваг?
вони старанно себе обезкровлюють,
гуляючи по шипах.
трояндами млосно, отруйно пахне.
ох, де я? що досі мене вело?
а ти ж мене на собі не потягнеш,
якщо я втрачу крило.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635445
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.01.2016
автор: Долька Полину