Десь сніг чолом сягає вище неба.
Яка ж бо неповторність в тім жива!
Колись сягав і стежечки . І баба
Із морквою. Відречко - голова.
Я гудзики які! Вуглинки чорні!
Так хочеться морквиноньку оту
Потай украсти... І в свої долоньки
Сховати тихо... Наче сироту
Втішаю дощ. Хіба ж він винуватий?
Хіба би десь до весни не поспав?
Та кожен його сварить, ніби свято
Він просто новорічне сам украв.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635348
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.01.2016
автор: Відочка Вансель