Роки мене носили по світах,
Шукав життя, бо мрію мав високу,
Стомились крила, став домашнім птах,
Коли зустрів єдину – синьооку.
Знадвору видно помахи крила
І воркування голубів часами.
Тут від порогу стежка пролягла,
Яку знайшов до пристані з роками.
Аж отепер нарешті зрозумів,
Що недаремно я носивсь по світу.
Як добре, що в світах десь не згорів,
А саме тут знайшов своє я літо.
Я батьком став, тепер я вже й дідусь,
Дивлюсь в вікно де розцвіла калина,
Я радий, що додому повернувсь,
Що на своїй землі її частина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634700
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.01.2016
автор: Віталій Назарук