Вже скоро знову, Нене, вмиєшся сльозами,
І ріки крові по обличчю потечуть,
В ненависті до одурі сп’янієш, ковтками
Сини твої всіх виродків зжеруть.
Запломеніють факелами площі,
Й волаючий відкриється сповна:
"Всім іншомовним тут немає місця,
Москальська і жидівська кров - ганьба!
Ті виродки москальські й недолюди
Жідівські вже дістали нас сповна!
Смерть гадам! Роздавімо їх прилюдно!
Хай знають всі, що Україна не слабка!
Вперед, брати, бог з нами завжди буде,
Бо Україна від народження свята!
І ви святі, і святість ваша вічна!
Вперед, брати, ця помста є свята!"
Вже скоро, Нене, зовсім, зовсім скоро,
Здригнешся все побачивши тоді,
І ти, Тарасе, вийшовши у поле
Збереш ненависті своєї врожаї.
Колись Христа розп’яли іудеї,
І мій нарад розіпне, і скоріш,
А розіп’явши, ще розіпне тричі,
Та на Голгофі він перуна водрузить.
І ці перунові язичницькі нащадки
Прийдуть до тебе, Володимире, стривай,
І будеш ти з хрестом своїм проклятим
З гори летіти вниз, лиш зачекай.
Ні, я не так люблю свою країну,
Не так за неї перед Богом я стою,
І слава лишень Богу, не країні,
Хоча корінням в свою землю проросту...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634585
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2016
автор: Сергій Ранковий