Я почула слова: «чорний ворон»,
Загадкові якісь «соловки».
І людським від них віяло горем,
Хоч не знала, ще й зміст їх який.
Прожила не багато й не мало –
Шістдесят календар налічив.
Я багато і чула, й читала –
Є замислитись, справді, над чим.
Вже, здавалось, пригоїлись рани:
Трохи час, мабуть, підлікував.
Знов збирають під стяг ветеранів,
Хто в війні перемогу кував.
Піднімають знамена червоні:
Нагадать щоб минулі роки.
Славлять Леніна й Віссаріона
Уцілілі іще вояки.
Що це є, поворот у минуле?
Сталін слуг об’єднать знов зумів?
Невже, люди, уже ви забули,
Хто ж насправді в війні переміг?
Хто накази давав: відібрати
З діда-прадіда що наживав,
Продавать заставляв батька, брата –
Показання на них вибивав?
Може й голод забули тридцятих?
Розцвітав, навіть, канібалізм…
Був замучений кожен десятий.
Що це, плата за той комунізм,
Що майстерно вожді малювали
У свідомості наших людей?
В дев’яностих вже маски зривали –
Комунізм не царює ніде.
На землі ніде раю немає,
Важко жить було в різні часи.
З потойбіччя нас застерігають
Убієнних людей голоси:
- Пережите хай добрим уроком
Вам послужить на цілі віки.
Не шукайте для себе мороки,
Бо не міг батьком бути такий.
Адже він знищив паростки волі
І війну ту страшну розв’язав,
І творив над народом сваволю,
Яку світ ще ніколи не знав!
Може, правду, пора вже сказать?!..
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634495
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.01.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)