Заздрість заполоняє своїм біополем всю вулицю,
автоматично вимикаючи нічний ліхтар.
Сідає на лавку і точить свої білосніжні до нудоти зуби.
Серед білого дня своєю появою примушує її боятись.
Ти ж сам бачив ці божевільні очі,такі чорні і грубі.
Так легко і без сумління обриває останні листя берези,
прогризає залишки кори.
Їй так хочеться дістатись до самісінького дна,
до нутрощів.
Вирвати серце, ой як кортить.
Цікавиться, як росте коріння і що саме там,
так сумлінно вибирають дятли.
А коли дістанеться до суті, висміє до почервоніння щік
і з усієї сили, без вибачень в око ляпне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634389
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.01.2016
автор: Даринка Мрачек