Двоголосся вірувань: в коліна вкладаєш чаші порожні,
плечі рівніше, скроні холодні - думаєш, як проповідник.
Схоже, що всі нарівні: тиша і голос, світло в тіні,
і мерехтіння між небом й землею - все схоже.
Все затягнулося довше очікувань. Жде,
поки зголосишся грати за правилом "бути".
Віриш у інших. Все ще собі програєш.
Легше закутати тіло в собі подібних.
Я не вимолюю лестощів чи доброти,
навіть на згадку не буду просити заслуги.
Чую - говорять над тілом щодня голоси,
десь дуже високо
й низько.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634147
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2016
автор: Іванна Шкромида