КОЛЯДУЄМО!

Січень.  Сьоме.
Світанок.  Сонечко  сходить.
Грюк-стук!  Грюки-стуки!!!  Колядники  йдуть!
Дайте  ж  хоч  у  свято  виспатись!
Ну  гаразд,  гаразд  (та  й  до  церкви  скоро  пора).  Встаю.  Так...  Цукерки?  Є!  Печеньки?  Є!  Яблучка  червонобокі  гостей  дожидають.  Можна  відчиняти.
Відчиняю...  Над    піднятими  комірцями  з  попід  накритих  шапочками  очей  (холодно  ж!)  виглядають  три  червоні  носики.
 –  Колядувати  можна?  
 –  Ну  звісно  ж!
                                                                                   Коля-коля-колядниця
                                                                                   Добра  з  маку  паляниця!
                                                                                   А  без  маку  не  така,
                                                                                   Дайте  дядьку  пятака!
                                                                                   А  пятак  неважний,
                                                                                   Дайте  доляр  бумажний!
   –  Гм...  Я,  що,  на  дядька  схожа?!  –  запитую.
Носики  спантеличено  сопуть.  Потім  один,  найсміливіший,  знову  скоромовкою:
                                                                                   А  без  маку  не  така,
                                                                                   Дайте  тітко  пятака.
                                                                                   А  пятак  неважний,
                                                                                   Да-й-те  д-о-ляр  бу-ма-ж-ни-й!
Хором  підтягують  двоє  інших.
І  раптом  замовкають.  Тиша.  Чути,  як  за  вікнами  цвірінчать  синиці.
   –  Ото  й  все?  Яке  сьогодні  свято?  –  запитую.  
   –  Ко-ля-да!  –  дружно.  
   –  А  ще?
Носики  перезираються,  сопуть  насторожено,  мовчать.  
   –  Ну?  День  народження  сьогодні  у  кого?  –  намагаюся  підказати.
   –  У  нього!  –  тикає  пальчиком  жовтошапковий  носик  на  свого  зеленошапкового  товариша.  Той  штурхає  його  ліктем  у  бік.  Третій,  кирпатий,  найменшенький,  весело  хихоче.
   –  Справді?  –  дивуюся  я.  
   –  Так!  Так!  –  хором  запевняють  мене  три  рожеві  носики.  
   –  І  чого  вас,  хлопята,  батьки  вчать?  
   –  А  у  мене  нема  батька.  –  признається  один  хлопчак.
   –  А  школа?
Мовчать.  Сопуть.
Ну,  якщо  вже  так...  Імениннику,  та  ще  й  за  чудову  колядку  (один  отой  бу-ма-ж-ни-й  чого  вартує!),  не  гріх  і  гостинця  дати.  Цукерки,  печеньки,  яблучка  зникають  в  кишеньках.  Носики  переступають  з  ноги  на  ногу,  штурхають  один  одного,  перешіптуються.  
     –  Ну,  що  ще?
Зрештою,  самий  сміливий  запитує:  
     –  А  гроші  є?!
Ого!  З  самого  ранечку,  чи  то  колядників,  а  чи  рекетирків  принесло?  –  починаю  сумніватися.  
     –  Тобі  яких?  У  нас  доляри  ніби  не  ходять?  
     –  Ходять!  Ходять!  І  євро  також!  –  дружно  запевняють  мене  носи.
Правда,  наново  переспівувати  колядку  де  б  йшлося  про  гривні,  явно  таки  не  збираються.  Посміхаючись,  (у  вухах  все  ще  видзвонює  отой  бу-ма-ж-ни-й)  виймаю  з  гаманця  паперову  купюру.  
     –  На  всіх  вистачить?  
     –  Так,  так!  –  радісно  кивають  носики.  І  скрушно  кліпнувши  на  прощання,  паперовий  Шевченко  переходить  в  дитячі  долоньки.
Носи  з  секунду  зачудовано  дивляться  на  мене.
І  лише  тепер  я  помічаю,  що  й  не  носи  це  зовсім,  а  три  пари  блакитних,  сірих,  зелених  оченят.  Здивованих  і  величезних,  наче  блюдця.
З  секунду...  В  іншу  мить  хлопята  прожогом  кидаються  до  вхідних  дверей,  збиваючи  одне  одного  з  ніг  і  мало  не  перечепившись  через  поріг,  різнобарвним  клубком  викочуються  в  коридор.  Чується  радісний  хихіт  і  дружне  тупотіння  на  сходовій  клітці.
Зачиняю  двері.  Чомусь  сумно.  Чи  тому,  що  побігли  і  не  подякували.  Чи  тому,  що  у  носика  немає  батька.  Чи  тому,  що  сумно  дивиться  з  покуття    ТОЙ,  у  якого  сьогодні    ДЕНЬ  НАРОДЖЕННЯ...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634081
Рубрика: Нарис
дата надходження 07.01.2016
автор: димира бохач