Її не пізнаєш ти, скільки б не бивсь,
Воістину дивне, чудове створіння.
Хоч править банальне ребро за коріння,
Уперто чергову підкорює вись.
Як кішка, гуляє сама по собі,
Не терпить стороннього тиску на себе.
На неї захоплено дивиться Небо
І є на що глянути там далебі.
Як книга, яку ти читаєш й тебе
В напрузі тримає в ній кожна сторінка...
Така вона є ця НЕПІЗНАНА ЖІНКА,
Без неї сумне починання любе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633786
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.01.2016
автор: Патара