Іще один день… Сідає
Вже сонечко ген, за гору…
І молиться, і ридає
Матуся… Боїться горя…
«Чи син мій живий-здоровий?
І скільки разів стріляли?..» –
І зморшка лягла над брови,
Коли хрест на груди клала…
В сльозах утопились очі…
Просила за сина Бога:
«Ти ж відаєш царством ночі
І знаєш, що під тобою.
Допоки ще нам страждати
І жити так нам допоки?» –
В скорботі питала мати,
Забувши давно про спокій.
А вже, коли ніч кінчалась,
Матуся з колін устала…
Ніч з ранком якраз вінчались
І сонцю дорогу слали.
3.01.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633479
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 04.01.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)