Бог не знає мене , хоч жонглює планетами.
Купідони тепер - статистичні п'яниці.
Я забувся про світ, рвав старі силуети,
Але Боже , навіщо вона мені сниться?
Час наставником став, і мені все відомо,
Що життя-то лише блиск єдиної миті.
І нехай я стою кілька метрів від дому,
Бачу очі твої, що дощами розмиті.
Десь у серці щемлять призабуті образи.
Я блукати почав із твоїм відголоссям,
Між зірок розгубилися чортові пазли,
І тепер небо пахне жіночим волоссям.
І далеко не все, що залежне від слова,
і ще може пройти крізь засніжені мури,
Але важко болитьта чергова відмова,
Коли янголи навіть про мене забули!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633367
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.01.2016
автор: Микола Кучерявий