великими
призвичаєно називати
людей,
чиї інтелекти крилаті…
научають безкрилих літати,
смерть із атомів діставати,
досконало слова складати –
душами владарювати
справді великих людей
(серед них –
мама і тато…)
бачила проз вікно нашої хати:
ідуть вони стежкою,
обіч якої –
вишні-груші, клени-жасмини крислаті
гілки,
як опущені жи́лаві руки,
дуги-а́рки
над стежкою низькуваті
великі люди
ідуть стежками
попід живими
гілками-а́рками
і часто доводиться їм
низько голови похиляти,
кланятися деревам –
як до рівних рівні –
шану-честь виявляти…
було
світло мені
свідком у божнику́-вікні
велич людську споглядати
…і собі на стежку ту вийшла –
смішна і мала,
і стара́нно до кожної гілки –
без потреби –
голову низько схиля-ла…
зависо́ко
пливли наді мною крислаті крони –
живі зелені небесні дзвони
деревам – оддавала поклони,
засвоювала урок
непоказної
людської величі і доброти́
...хоча до найнижчих гілок
іще нам рости і рости…
04.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633361
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.01.2016
автор: Валя Савелюк