Не розміняю тиші дзвін
на гомінке багатослів'я.
Хтось певен - зна мене...
Чи ж ту?..
Нема уже багатокрів'я
родинних уз, духовних уз...
Самітницттва
лиш німотою уп'юсь,
мов чистою водою...
злечу туди, де біль угруз
у кров, у тіло, жили, нерви,
де полину стезя, обуз...
І не стається ні перерви,
ні час не спить...
В тугу струну
Плету з ниток прожитих крицю...
І не рятує хміль вина...
Вигранюється гостра шпиця,
що серце штрикає щодня
і з болю мого веселиться...
І опиратися невзмозі,
все ж опираюся... дарма?
А нагорододою - вина
болюча і глуха провина
За все, що випито сповна...
Усе є сенс.
І все - нічим...
Є істини дрібненьке сито,
що сіє нас крізь мрево правд
і туману' того лихого
що, нам бува, дурманить ум...
Скликає спрагле передгроззя
На денці серця сивий сум.
2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633077
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.01.2016
автор: Адель Станіславська