Гортаючи роки немов ті фото
я кожен день повільно помирав
і так заліз думками у болото
як вилізти із нього, я не знав.
Як все що треба я передивився
тоді немов у спокій я приліг,
жував,ковтав, життям давився
та проковтнути я його не зміг.
І знову я помер, чи впав у кому
так боляче,вмирати кожний раз
коли заходжу я до свого дому,
та розумію що нема там вас.
Та Бог нам зустріч ще не відмінив
я звик до цього,це моє життя,
у всіх гріхах завжди когось винив
не вимагаючи від себе каяття.
Ви вибачте це грішне існування
я каюсь бо тепер все зрозумів,
окрім життя потрібне ще бажання
а я тоді лиш мріяти умів...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632845
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 01.01.2016
автор: Фет Сон