Шуміли ніжно хвилі моря,
І чайки в небі все летіли,
Відбитки сонця променіли,
Поміж сурових сірих хмар.
Неначе вечір у полоні,
І відчувався лиш прибій,
Зима суворості хотіла,
А ти її лиш зрозумій.
Прогулянки зривали тишу,
Думки нагадують життя,
Бульвар якого не забуду,
Він нагадає де був я.
Там де раділо те кохання,
У літнім спогаді тепла,
Вона була лише єдина,
Шептали навіть небеса.
Зривали бурю тих емоцій,
І місяць в небо вже зійшов,
І проводжав так цілий вечір,
Собі він пари не знайшов.
У тиші ночі, чути море,
Що там шепоче свій прибій,
І кораблі що там ходили,
Десь майоріли у далі…
Зривався вітер прохолоди,
Згорали іскорки в мені,
Ось те життя воно не вічне,
Та залишилось в голові.
І так картає серце й душу,
Як я стерпіти це зумів?
Коли поранили так душу,
А я усе це пережив.
Я споглядав на тишу моря,
І бачив спогади життя,
Які манили так до себе,
І це була ось та межа.
Присівши, сходинок багато,
Окутаюся я шарфом,
А серце рве і замерзає,
Та все працює тим товчком.
А.А. Отченко 28.12.15р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632144
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2015
автор: Андрій Анатолійович Отченко