Зі світлин на стіні
Зустрічаю матусині очі,
І здається мені,
Що душа моя птахом тріпоче…
За вікном – голубінь
Весняного високого неба…
Я ж вклоняюсь тобі…
Моя ненько, так важко без тебе…
Перший жмут сивини
Посріблив і мені уже коси.
Розгубилися сни…
Вже й до мене постукала осінь…
Й материнська печаль
Перекраяла зморшкою душу…
Знов без тебе стрічать
Я весну, моя мамочко, мушу…
Плине долі ріка
Поміж скал у глибокі долини…
Чом же ти нелегка,
Маєш присмак гіркої калини?
Хоч осіння печаль
В темно-сірих тонах, як і небо,
Я ж навчилась прощать
І любити, матусю, у тебе…
Будуть квіти в саду
Щовесни і цвісти, й опадати,
Твоє фото знайду,
Щоби вкотре собі нагадати,
Що буває одна,
Та одна, що життя дарувала,
Найдорожча для нас,
Яку ми величаємо «мама»!
27.12.2015.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631974
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)