Хтось ліпить із себе святого,
В кишеню заглядаючи тобі,
І випита очицями терново,
Щоб потім уколоти у журбі.
Ми бачим горе, у своєму серці,
Ми бачим долю, у своїх сльозах,
Та все ж не всі сердечно вболівають,
А то для діла, – тільки на словах.
А у душі темненько причаїлось,
Маленьке чортеня в нутрі сидить,
Й чекає, шпилькою все крутить гостро,
Якби ж когось швиденько пришпилить.
І мозок заспокоїться миттєво,
Погано і йому – так, як мені,
Душа радіє, зло діло зробило,
Можна вже завтра жити при ганьбі.
Ти думаєш, цього ніхто не бачить,
Одна розумна, інші всі у тьмі,
Та ні, моя сердешна, краще змовчать –
Плоди свій сором в себе у нутрі.
А скло прозоре, через нього видно,
Душа ховається далеко при собі,
Та відчуття не підведе ніколи,
І холод видно навіть у теплі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631959
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.12.2015
автор: Людочек