Під вербою сиджу і читаю,
Я Шевченка згадав «Заповіт»,
Вже безсмертний цей вірш стільки літ
Я його для душі зберігаю.
А над річкою плаче верба,
І зірки обронила солоні,
Бо вона в ностальгійном полоні
Зна про те, що поета нема...
Вітер книжку поволі горта,
Я читаю болючий сюжет,
Майже все прочитав я уже,
Та кінця Кобзареві нема.
А над річкою плаче верба,
І скрипучими стонами мліє,
«Заповіт» у душі камяніє,
Зна верба, що поета нема...
А під небом лиш плаче верба,
До думок про поета не звикне,
Та Шеченківська думка не зникне,
Вона в серці безсмертна, жива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=63172
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 13.03.2008
автор: Одинокий вовк