Я за тобою сумую так, що уже несила.
Так, що судомить душу. Так, що «зриває дах».
Ти - мій незримий спогад. Ти – мої зламані крила.
І я бреду безтямно знов по твоїх слідах.
Так я тебе не зна́йду, так – лише заблукаю.
Стану повільно тінню, зникну опівдні десь.
Твоє ім’я для мене – вогник, що не згасає,
Твоя усмішка – восьма із світових чудес.
Я за тобою сумую. В душу вповзає тиша.
Вперто мені шепоче: «Більше його не чекай».
Каже, прийшла надовго. Вмощується зручніше
І випиває мій спокій, ніби малиновий чай.
Так за тобою сумую… Більше, мабуть, незмога.
Хто би зумів створити Всесвіт новий з нуля?
Завтрашній день без тебе – то безкінечна епоха,
Кожна секунда якої – програна битва моя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631602
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2015
автор: СвітанОk