[i]Не звіть в свій дім біду, не накликайте,
Не ждіть ви допомоги від вовків.
Хто каже "Русский мир" — це благо, знайте:
Сусід нас знову гнобить захотів.[/i]
(Федор Лавріненко)
Століттями топтав - і звався братом,
І рвав з плечей згорьовану свитину,
А бач тепер з"явився лихом-катом,
Так підло вдаривши у серце і у спину,
У шмаття рвеш України простори,
До себе переманюєш рабів -
Де тільки можеш твориш біль і горе,
А у народу виростає гнів...
А ти все дразниш Господа й людину:
Усюди тобі діло воювати,
Ти сунеш ніс у кожную країну -
І гинуть люди, і палають хати...
А ти вдягнувши маску миротворця,
Вину свою спихаєш на других -
І брешучи усім на кожнім кроці,
Несеш Україні стонадцят бід та лих...
Тримайсь тоді, як візьмуть вила в руки -
Втікатимеш, не тямлячи куди!!!
Отож, кажу у час біди й розпуки:
Покинь розбій - і тихо відійди!
І щоб Московія не знала лиха злого,
За біль, за зло , за зраду України
Навколішки проси прощення в Бога -
Вимолюй гріх у Бога щохвилини!!!
24.12.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631225
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.12.2015
автор: Grigory