В озерній купелі розкошували зорі,
Пірнаючи, заманюючи вглиб...
А місяць, ясним паничем у видноколі
Гуляв поважно...повновидий лик...
У сяйві ночі...золотому дивогляді,
Зобачила я жінку чарівну.
Обвив зелені кучері вінок смарагдів.
Вона була подібна на весну...
І гармонійно колисалася на хвилях,
Здіймала руки, мов злітала ввись.
Ой леле! Раптом я зненацька оніміла...
Бо замість ніг, торкався хвилі - хвіст...
Та се русалка!..Блискавично осяйнуло,
В зачудуванні місяць підморгнув.
Я може сплю?..Та свіжим вітерцем задуло,
І очерет обличчя черконув.
Душа відчула щось незмірне, надприродне...
Прекрасна німфа, щиро сміючись,
Раптово плюснула лином у плесо водне.
Дісталась суші... ніби граючись,
Стягнула хвіст майстерно...мов з ноги панчоху,
Постала грацією на піску...
І нумо зводити курінь із ряски й моху,
Вплітаючи у днище, осоку.
Підбіг до неї з лісу, легінь синьоокий,
Почав квітчати маками сліди,
І сипав пелюстки, за кожним ніжним кроком.
А потім танець...арфа...світ жаги...
Чи то лиш мить минула, чи доба...година?
Згубився час у шелесті трави.
Та раптом сон підкрався...блиск аквамарина...
І я лечу, несуть мене вітри.
Прокинулась, а диво-озера немає...
За шибкою народжується день.
А де ж русалка...легінь, марево у сяйві?..
Де арфи звук...чаруючих пісень?
Все кануло кудись, злетіло в інший вимір,
Лишаючи хмаринку відчуттів...
Стираючи з листів крилатих, стиглі рими,
Я слухала русалчин дивний спів...
Накинула на плечі шаль, і бігла...бігла...
У світанковий...в'їдливий туман.
Та біля озера нікого не зустріла,
На місці куреня знайшла жупан.
Неподалік, в траві - зів'ялих маків шелест,
А на піску вилискував смарагд...
Чи ж то був сон, мара?..
Пташиний лемент: "Тобі наснився щастя зорепад!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631155
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.12.2015
автор: Лілея Дністрова