Ніби серце своє тримаєш в руці
й до ниток оголюєш душу.
О, які ж ми з тобою були сліпці,
пробач, я сказати це мушу.
Граючи в ляльки з своєю гордістю,
ми таїли обра́зи в скронях.
Ділили щастя навпіл з потворністю,
що у наших було долонях.
Та час летить і серце невблаганне,
тебе вже не чекає, не болить.
Усе було й кохання "моногамне" -
яке, здавалось би, нам не спинить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630316
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2015
автор: Весна Туманова