Тумане, тумане, озвися!
Дійшла до твоєї межі,
За спиною сутінки хижі
Лягли пластунами в ріллі.
Відлуння з туману кличе:
"Зайди і випий мене,
Торкнися своїм обличчям,
Вдихни в глибини легень!
І все у тобі стуманіє,
Огорнеться забуттям.
І місяць, що в небі мріє,
В мене пішов без вагань.
І день недосяжний для ока,
І ліс, і косуля в степу.
Дам час я відчути бога,
Хто прийме мою красу.
Я стежки сховаю людські,
Що ними крокує життя.
І всім молоко материнське
Собою налию в уста".
Тумане, хай ніч забирає,
Вчорашніх страхів батоги.
Сновиду вони не лякають,
Та скільки у тобі блукають,
... ще більше вмирають в тобі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630173
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 20.12.2015
автор: Катерина Гурина