Лагідне сонце за обрій сідає.
Змінює спеку легкий холодок.
Листя осіннє до долу спадає,
Землю вкриває, туману димок.
Вересень, тихий, спокійний, зелений –
Ще не прийшла золотава пора,
Але дух осені все ж же витає,
Казку заносячи в тихі ліса.
Там у спокійній, без людяній тиші –
Де непомітно живе цілий світ,
Все відчувається вкрай яскравіше,
Там все від кожної зміни тремтить.
Кожна звірина, щось тягне у нору,
Кожна мураха запас робить теж.
Світ, недосяжний для ока людини –
Не має ніяких кордонів та меж!
Цей витвір природи для нас дуже скритий…
І це дуже добре для їх майбуття!
Не треба нам лізти в їх всесвіт маленький,
Не можна псувати їх дивне життя.
Лагідне сонце за обрій сідає.
Землю вкриває, туману димок.
Кожна звірина, щось тягне у нору,
Змінює спеку легкий холодок.
(с) Євген Мірошниченко
02.09.2014р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629167
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2015
автор: Євген Мірошниченко