Я піднімаю знамено своє над головою.
Кумачевою кров'ю шпиль врізається в небо.
Ми здобуваємо жертви ціною свободи.
Краще би навпаки, але декому це не вигідно.
А комусь і зовсім не треба.
Я піднімаю свій стяг руками двома аж до хмар.
Хай подивляться люди на мій скривавлений прапор.
Захлинається кров'ю другий рік календар.
А хтось святкує річницю, танцює, співає.
Для когось убивство -- державне свято.
Я гордо несу знамена своєї Вітчизни.
Мені наснаги дають всі в'язні оцього режиму
Шоколадним баронам совість пузо не тисне.
З жиру бісяться, на могилах стрибають.
Забули, мабуть, нещодавну Вогня́ну Зиму.
Гордий мій прапор підпирає зимові тучі.
Як кажуть люди "Час розплати -- не за горами".
І поплатиться кожен, хто народ мій терзав і мучив.
Відповість за всі синяки й переломи.
За всі рани криваві й загоєні шрами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=629108
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2015
автор: Олька Оленька