Я розкрадаю світло душ чужих
Бо десь своє тьмяніє каганцем -
Зарьованим засмученим лицем,
Нагадує сумний короткий вдих.
Вдихну, та у легенях лише слиз,
Недугом виливається у біль...
Знов лихоманка не сягнула криз,
Трясе, як шубу, коли гонять міль.
Я розкрадаю сили, бо свої
Вже втратила...згубила не знайду.
А сльози градом, наче ручаї,
Ту повінь скоро вбрід, не перейду.
Не осуди, не проклени, віддай
Гарячий подих наджаданих вуст.
Зламай засув образи, лід зламай,
Перетвори у соковитий муст...
Я розкрадаю погляд і слова,
Забутих, ненаписаних листів.
У прагненні відчути - що жива,
Хоч знята вже давно з усіх хрестів.
15.12.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628956
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2015
автор: Ліна Ланська