Дорогенька моя!
.
Я згадав, як ми їхали в лікарню, і з яким Ти захопленям тішилась побаченим епізодом з красивого життя двох стареньких людей, які йшли по тротуару і з великою любов'ю тримали одне одного за руку.
.
Прийми від мене цей скромний спомин.
.
Ми їхали вранці в лікарню,
Спокійна розмова була
Про ювілей, як справляти,
Про те, що вже скоро весна.
.
- Володя! Як час пролітає,
Дивись, півстоліття нема,
Як в злагоді ми проживаєм,
Уже сорок сьома весна.
.
Ремонт треба буде зробити,
Покличем ми друзів своїх,
І ювілей відсвяткуєм,
В житті так годиться у всіх.
.
І раптом ти повернулась,
Побачила двох із спини,
Стареньких, що йшли тротуаром,
За руки тримались вони.
.
За руки тримались старенькі,
І тиха в них була хода,
Зате задоволені лиця,
Щасливії були... оба.
.
Ти зразу звернула увагу,
Й сказала тоді Ти слова:
- Хотіла б дожити до того,
Щоб так із тобою я йшла.
.
Але не судилось нам знову,
Щоб була у нас ще весна,
Не знали тоді ми, Рідненька,
Що жде нас обоїх біда.
.
І все це залежить від Бога,
У кожного своя стезя,
І забрана в нас ця можливість,
Відчути "старенькі" літа.
.
Твій Володя
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628953
Рубрика: Присвячення
дата надходження 15.12.2015
автор: DVI