***
Неначе сонце вранішню росу,
вбирала серцем я твою красу...
Тепер лиш можу про твій біль співати,
коли ти, Ненько, на хресті розп'ята...
***
Нелегко це, зізнатись мушу,
приймати біль Твій в мою душу:
від втрат синочків... – жаль пекучий,
від пасинків – злобу́ ядучу...
***
Надія й реальність – в постійному герці,
від смерті й розрухи земля вже кровить.
Розтане тоді лиш крижина на серці,
коли, моя Нене, тобі відболить...
15.12.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628845
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2015
автор: Світлана Моренець