Прокинулась вже під вечір, коли в двері хтось нещадно тридзвонив... На вулиці вже було геть темно, хоч ознак часу це не додавало...Осінньо-зимній період - він такий - прокидаєшся ще темно, не встигнеш озирнутись - вже темно... Позаяк мобільний був розряджений, прийшлось просто йти до коридору в очікуванні того, хто ж це посмів потурбувати? Оскільки очі ще нічого не бачили, а вимикач, до якого, ніби сама по собі дотягнулась рука, ще й додав яскравого світла, то просто відчинила двері... На порозі стояла Славка. В руках цілюща кава, на лиці, як завжди посмішка. Ось як вона здатна завжди приносити гарний настрій?
- Що ти, ще спиш? - прямо з порогу запитала вона.
- Так, а котра вже? - злегка призвичаївшись до навколишнього світу здатна була спитатись я.
-Уже пів на восьму.
-Вечора?
-Авжеж, вечора, котусю, - посміхаючись в усі 32 відповіла дівчина.
-Уже добре.
-Так, все, збирай речі.
-Стоп! Стоп! Стоп! Які речі? Я нікуди не піду. Із мене вчорашнього вистачило.
-Ти мене не так зрозуміла. Ти свій мобільний взагалі бачила?
-Ні, звичайно. Він десь тимчасово помер!
-Тоді, все зрозуміло. А я все слала тобі смс. Значить, дивись, Аліска, ситуація наступна. Пам'ятаєш, моїх друзів із попередньої роботи?
-Так, Стас і Олег, здається.
- От що значить гарна професійна пам'ять.
-Давай зараз не будемо про це.
-Пробач. Коротше, справа в тому, що вони збираються у Стаса на хаті - за містом на декілька днів. Там щось святкувати будуть. Ми запрошені. Так що давай збирай свої "шмотки" і поїхали на декілька днів відпочинемо.
-Чувіха! Ти прикалуєшся?У мене тут суцільний обвал по всіх фронтах, а ти мені гуляти пропонуєш?
-А що ж ти робити зібралась? Сидіти і жаліти себе цілодобово? Давай, хутко. У тебе немає варіантів. Ти ж мене знаєш! Я ж не відчеплюсь. Там буде купа народу. У кожного різні кімнати. Все буде добре. Як в таборі в дитинстві. Гучно, весело. Розвієшся. До того ж природа. Давай на декілька днів просто вирвемось із закритого простору нашого улюбленого мегаполісу.
-Вмієш же ти вмовляти. Але пообіцяй, якщо я відчую себе дискомфортно, захочу повернутись, то ми відразу поїдемо?
-Як скажеш. Давай-давай, часу вже реально обмаль. Збирайся. На нас будуть чекати.
- Що хоч взяти скажеш?
-Ну, все як завжди. Стандартний набір. По-дорозі щось докупимо.
-Добренько.
Аліса понеслась бігати по квартирі і потроху закидати якісь потрібні предмети в свою коричневу шкіряну сумку. Почасти, туди потрапляло все, що приходило на думку в даний момент. Зубна щітка, плойка (не знаю навіть для чого, але чому б і ні), якісь штани, улюблений зелений джемпер, кохана піжамка, ну і різні ще потрібні речі . Тепер потрібно було ще переодягнутись. Що ж за дилема?
-А ти в чому їдеш?
-Ну відкрий очі і подивись! Чи ти думаєш, я ще перевдягатись буду?
-Так, згідна, питання не логічне. Але що ти від мене зараз хочеш - рівень адекватності - мінімальний. Я щойно прокинулась. До того ж це не легко мені далось.
-Добренько. Одягайся просто і тепленько.
Славка стояла посеред кімнати і спостерігала за мною. На ній були чорні вузькі штани та прінтований світшот, зверху якого красувалась шкіряна куртка та улюблені майже ковбойські чоботи на ногах. Великі трикутні сережки кольору металик доповнювали весь образ.
Так, що ж одягнути? Добре, просто та зручно. Дістала джинси, темно-сині, з улюбленими "потертостями" та манжетами, потім сорочку в червону клітинку (шотландку) і улюблену жилетку з овчини (купила ще в тому році, така вона мила, бежева, асиметрична, дещо довша спереду, дещо коротша ззаду). Коротше, комплект видався таким собі. Яскраві червоні мокасини на платформі, як доповнення. Ось і все.
-ТИ ще довго? Скільки вже можна чекати?
-Ну, дай я хоч трохи підфарбуюсь. І голову приведу до ладу.
-Та досить уже. Гарні кучері. Усе добре. Давай вже вирушати.
-Зараз ще раз все перевірю. Чи все взяла. Напевне. Так, все вимкнула. Готово.
І ми вирушали. А що чому б і не відпочити? Тим паче, останнім часом такий шанс випадав неймовірно рідко. Тому з очікуванням на краще ми поїхали в гості.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628530
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2015
автор: Sama_po_Sobi