Розпустила коси
Верба над водою.
Умивають її роси
Від журби та болю.
Віддзеркалює вода
Верби сумний погляд,
Їй жалілася верба,
Що нема кохання поряд.
І відсутня радість
В милої вербиці,
І до сонця й до життя,
І до подруги водиці.
Похилила свої віти,
Плаче над водою.
Ніби дівка молода
Журиться на долю.
Та зненацька ніжно
Вітерець повіяв.
Заспівав їй пісню втішну,
Пестив її гілля.
Підняла вербиця
Коси над водою
Ожила, розквітла
Любов'ю й красою.
Та вона вже не самотня
У своєму світі
Бо природа повінчала
Плакучу вербу й вітер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628435
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.12.2015
автор: Наталія Карнаух