Пшеничне море колоситься,
Махнеш косою - вже стерня.
І вибивається пшениця
Із колосків, родить земля.
Босоніж по стерні, до крові...
Обіч визбирують птахи
Зернятка, що іще в полові,
Бо в них свої щодень хліби...
Вже сонце руки простягає,
Щоб вскочити у неба синь.
Мов у люстерко заглядає,
Сміючись в крапельках роси.
Зоря поблідла забарилась,
Принаду втративши нічну.
І свіжістю земля покрилась,
Світанок виправ пелену...
Люблю густе пшеничне поле,
Дарма, що колеться стерня...
Колись на ньому хтось, у голод,
Шукав загублене зерня...
Дароване всім Господом зерня!
13 грудня 2016
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628420
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.12.2015
автор: палома