Вже перша година ночі.
Тут сон зовсім нетривкий.
Народ, ледь склепивши очі,
Іще не зігрів боки.
Вже техніка не гуркоче,
Аж раптом – церковний дзвін…
Тривожно звучав, пророче –
Майдан попередив він.
Ідуть на людей загони
Бійців, і за рядом ряд…
Зла сила, мабуть, підгонить.
Відсутній лиш автомат…
А так – усі обладунки:
Балони, щити в руках,
Кийки, нічні «подарунки»,
Бо звичка у них така:
У темінь, по-тарганячи,
Людей ні за що побить,
Й курсантів плечі юначі
Підставили – хай болить.
Згори погляда дзвіниця,
І болем озвався дзвін:
Та ні – це вже не дрібниця…
Він не розуміє змін:
Раніше про небезпеку
Дзвін Києву сповіщав,
А тут – свої… й турнікети…
Уже не дзвонив – кричав.
Штовхались, давились, бились…
Тріщали кістки ребер.
Пів ночі їм знадобилось!
Весь Київ летів тепер.
Спішили всі до Майдану,
Щоб стати в єдиний ряд.
Тепер уже дзвін гадає:
Чи вистачить барикад?
11.12.2013
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628415
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 13.12.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)