Гойдає сердитий вітер
Минулого сторінки…
І крики, і зойки звідти
Долинули крізь віки.
На палі людей саджали,
В далекий вели полон
Неходженими стежками…
Усе у вогні було.
Кріпацьке тавро неволі,
Нагайки в повітрі свист,
І вила в руках, щоб долю
Свою повернуть колись.
Живі ще є в нас ті люди,
«Аврори» що чули залп,
Не знали тоді, що буде
Ще гірше. Й тремтить сльоза,
Бо ж бачили, брат як брата
Заради губив ідей.
Три голоди! Це багато!!!
Мільйони пішли людей…
Репресій , диких, лукавих,
Теж свідками є вони,
Й як ріками кров стікала
На землю у час війни.
Міняла вождів держава,
Трималася, як могла,
І ось вона моложаво
На вищий щабель зійшла!
Нарешті – жадана воля,
Нарешті прийшов той час:
В руках українських доля,
Веде у майбутнє нас!
Та, мабуть, нам так судилось:
Хитає нас і штормить,
А доля лише наснилась?..
Тупцюєм на місці ми.
Чи захід, чи схід нам кращий –
Не виберемо ніяк,
Бо влада в нас – знов не наша –
Прозрів тепер неборак.
Народ уже так нагнула,
Забувши про честь, закон.
Боюся, щоб не пірнули
У війни ми. Рубікон
Перейдений теж давно вже,
Терпінню – ось-ось кінець…
Надія живе: »А може,
Згадають про совість, честь?»
Та тільки згубили пам’ять
Ті, хто видають наказ –
На мирних людей напали
Ті, назва яким – «спецназ».
І знову карає мирних
Неправедна та рука,
І добрих людей, невинних,
Поганим судом ляка,
І чоботом б’є лежачих,
Тріщать молоді кістки…
Спитати я хочу: «Нащо
Тримаєш, земле, таких?»
Невже тільки в сні побачим
Омріяну волю тут?
І небо усе пробачить?
Невже Майдан заметуть?!..
10.12.2013.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=628133
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 12.12.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)