Промінчик сонця я вкраду з-за хмари
І покладу його тобі в долоню,
Щоб щастя завжди було по-між нами
І щоб всміхнулась доля нам з тобою.
На крилах мрій ми летимо по зорі ,
Торкаючись руками неба.
А мрії всі оті такі прозорі!
Чого ж іще нам для польоту треба?
І знов вдихаєм повні груди щастя,
А крила наснесуть все вище,вище....
Так хочеться в безодні тій пропасти,
Бо ж там немає вітру зла,що свище.
Бо ж там немає ні брехні,ні кривди,
Немає там ненависті людської,
А всі ті люди злі-згори,мов привиди,
Що бротять по землі без доброти,любові...
А ми з тобою досі ще в польоті ,
Хоч й не насправді,а лишень уявно.
Ми-долі нашої пілоти!
І радість ця уявна-для нас явно,
Це трішки більше,а ніж просто мрія...
Та час минає, і спускатись треба
Туди,де решта всіх блукає...
Бо ж нам з тобою було мало неба,
То ж нас тепер Земля чекає...
Та повернувшись у реальність, знову
Так хочеться здійснити той політ.
Політ до щастя і любові,
До вірності зірок політ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627660
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2015
автор: Ольга Ващук