Невдалий жарт.

                                                       
́Онук    -  на    перше    квітня  ,свято    сміху  ,
Приїхав    діду    на    потіху    
З  села  у  місто    -      де    той    жив.  
Дідусь    онука    запросив  
погостювати    в    нього    вдома  
,Щоб    не    самотнім    буть      старому.
І    в    день    такий    ,  веселе    свято  ,
Онук    схотів    пожартувати  
 із  приводу    тих    платежів  ,
 що    уряд    виніс    на    межі
подій  останніх  у    країні  .
 Вони    і  зараз    в    нас    не  змінні  
-  Чи    чули      ви  новини  ,  діду,
 по  телебаченню    останні  ?
Ви  вже    не  будите    в    квартирі  ́
лежати  на    своїм    дивані  так    як    колись    ,
 бо    вся    зарплата    
піде    у    ЖЕКи    на    квартплату  ,
на    газ  ,  на    світло  ,  теплу  воду  ,  
яку    не  бачили    ви    зроду  .
Я    не    жартую.  Хто    не    сплАти  ,  
все    по    тарифам    і    квартплати  ,
можуть    прийти    і    не    спитати  ,  
 квартиру    вашу    відібрати    -  за  борг  .  
Дивитися    не    будуть  ,  
які    живуть  в    квартирі    люди.
У  них    казна    пуста  .    Там    дірка  
треба    поповнити    копилку.
Їм    все  одно  із    кого    здерли  ,  
Аби    щоб    з    голоду    не    вмерли      хто  ще    живий.  
Такі  закони  не  веселі  .  
Готуйтесь  !    Виженуть  з  оселі  
на  вулицю  бомжом    ходити  .  
Що  далі    будете    робити?
Дід    подивився    без    бажання  
 на    внука  ,    з    знаком    запитання  ,
ковзнувши    поглядом    на      стіни    
де  фотографії    висіли      
ще    з    тих    часів  -  коли      хлоп’ятком  ,
 йшов    воювати    вже    за    татка.
Помружив    лоба  ,  стиснув    зуби    
 і    крізь    тремтячі    кволі    губи
Промовив    ,  що    було    робити  ,
 -    А    ,  я  ,  не    хочу    їм    платити  !
Немає    з    чого  .    Все    забрали.
Невже    тоді    ми    воювали  
 за  це    майбутнє  ?Таку    долю  ?      
 І    на    Майдані    нашу    волю  
Омили    кров’ю      і    смертями  ,  
 Щоб    так    знущалися    над    нами  ?
Я    в    Вітчизняну    бив    фашистів  
 Країну      із    руїн    підняв  .  
Я    заробив    Цей    дім    і    спокій  !
Не    дам  ,  щоб    хтось    його    забрав!
У    діда    ноги    затремтіли  ,  
сльоза    скотилась    по    щоці  ,  
А    худі    пальці        й  онімілі    
зібрались    вмить    у    кулаці.
Внук      подивився    з    болем    в    серці  ,
 на    його    стан;        засумував.
Невдало  ,  дурно    і    безглуздо    
над    дідусем    пожартував.
Він    зрозумів    таку    людину    
нікому    в    світі    не    злякати
І  за  свою    рідну    хатину    
дідусь    кістьми    буде    лягати.
Ці  ,    загартовані    і  вільні,
Старенькі    люди    наших    днів  ,
Що    пройшли    голод  ,смуту    й    війни  ,
Переживуть    і    цих    панів.  
А    ми  повинні    пам’ятати  
І  думати  про    них    щодня
Любити  їх  ,  допомагати
Бо    це    вони    наша    рідня.

 
                                                                             10.12.2015



адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627518
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.12.2015
автор: Вількозукра