Ви не помітили, як з часом, повільно, поступово, втратили потяг до добра, і навіть саму здатність його відчувати. Тотальне черствіння ухопило за комір і вас, обволокло непроникною коричневою кіркою байдужості, і тепер ви не в змозі відрізнити погане від гарного, світле від темного, плямисте від кольорового.
Ви забули, як це – нагодувати в лютий мороз бродячого пса, дати зайву гривню (а вона завжди у вас є) сумному бродязі, попросити вибачення у тих, кого колись свідомо чи ненароком образили, зробити несподіваний комплімент тому, хто перебуває у смутку, розрадити добрим словом забутого друга, пожертвувати шматочком власної свободи заради швидкого щастя коханої людини, несподівано прийти на допомогу тому, хто вже давно ні від кого її не очікує. Ви все це забули через одвічну гонитву за власним добробутом, через необхідну потребу щоденно заробляти собі на їжу, цигарки і одяг. А колись ви все це пам’ятали, як пам’ятають саму можливість жити і дихати.
Озирніться! Світ навколо вас непомітно і невідворотно змінився, як змінилися й ви самі. Та чи добрі ці зміни? Чи не зашкодять вони вам чисто і неупереджено подивитися на власні вчинки і безповоротно витрачений у пошуках химерного щастя час?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=627086
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2015
автор: Валентин Терлецький