Русалка співала пісню,
дощами співала вона
бо серце ії скам́'яніло
від болю земного й від сліз
Від болю свого і не знає
подітись ій далі куди -
чи в море до рибної зграї,
Чи ж до людей все ж піти?
Сиділа вона й міркувала -
у море все ж краще мабудь,
бо люди створіння лихії,
чи ж може всередині ртуть..
Занедбали Землю, забули,
природу і рідних своїх,
Чомусь позабули люди,
що смертні створіння вони,
поводяться наче боги,
неначе безсмертні вони...
Отямтесь!!!
Ви дуже убогі,
душею убогії ви,
почніть виправлятись сьгодні!!!
Молю вас, почніть,я прошу,
Мені вже набридло море,
ось бачте, по суші іду, -
Молила русалка, благала,
та тихо навколо - всі ждуть,
у кожного є своя справа,
а інші нехай далі йдуть...
Померла русалка на суші,
не зглянулись люди, ні!
Бо кожен за себе й до нині -
зчорнілі поганки вони..
Не бачили більше русалок,
лиш чулись їх пісні дощем...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626886
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2015
автор: Олеся Жито