Завжди небо було під порогом,
Завжди квітами встелений шлях.
Вибігала не раз на дорогу,-
Не раз бачила сльози в очах.
-Не журися, казала, дитятко..
тихо чуєш у нас під вікном,
може він десь годує лисятко,
може оленя стрів десь, йди, сон..
І не спалось не їлось, тужилось.
Повертався,- півоній букет..
-Це для тебе, моя Катерино!
Не художник я і не поет!
Ти сердючкою Вєркою тою
Що не раз спокушала отця
Шепотіла: "Мій Женик, з тобою...
До останнього, до кінця..
Відцвіли у саду зимні квіти.
Відлетіли лелеками в вись.
Пам'ять вічна і ми Ваші діти,-
Завжди поруч, як було, колись...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626869
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2015
автор: Ольга Ратинська