Білі, ой, білі сніжинки
Падають тихо до ніг –
Думи мої без спочинку,
Не помічають і сніг.
Думи мої, посивілі,
Про Україну й дітей,
І про життя, мирне, вільне
Від кольорових ідей.
Прапор червоний, як ватра,
Сімдесят років горів.
Скільки ж смертей мав за кадром –
Бачив лиш Бог угорі.
Білий, оранжевий, синій…
Та ні один – за народ,
І утрачав віру й силу
Справжній землі патріот.
Так і живем, ніби скраю,
Краще чекаєм життя?..
Втрапити хочем до раю –
Мислимо ж так, як дитя.
Зовсім про мудрість забули:
Втратити ж можемо й рай.
Нас олігархи «обули» –
Може, прозріти пора?!
Хай же усіх об’єднає
Жовто-блакитний лиш стяг,
Й спільна ідея єднає:
Красти пора перестать!
4.12.2013.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626644
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 06.12.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)