Нарешті –
легені вдихають прозорий кришталь,
Земля укривається снігом, він теплий від хрусту
Ламаю калюжам ранкові броньовані люстра
Крокуючи містом,
долаючи відстань і жаль
З краси викресаю.
Народжуюсь, наче мотив.
Ходу викарбовую, містом кружляю безцільно
Морозне повітря обійме мене мимовільно
й так само раптово полишить одну між снігів
Хурделиці-демони збурять в душі каламуть
Молись за них тихо, малюючи крейдою кола
А в кого впадеш, чи у кого із тих, що довкола
Закоханий будеш, то, кажучи чесно,
Не суть
Кохання – метелик, від смерті обох не спасе
А в когось – алмаз, що із нього хоч ніж, хоч намисто
Тримай мене далі від серця, бо легкозаймисте
Кохаючи міцно, крокуй собі містом
І все
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=626561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2015
автор: Amaya